![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Марина Пономаренко
Рудоволоса жінка ночами гуляє у парку
Її обходять собачники, її бояться місцеві нарики
У неї недобра усмішка й сережка в одному вусі
Нею лякають дітей молоді мамусі й старі бабусі
Бувало, дитинка кричить –
«Тьотя погана!» І пальцем у неї тиця
А тьотя каже –
«Малий, та ти зіп'єшся у свої тридцять!»
А потім ходить і мучиться –
«Навіщо було казати?
Кассандро, дурна ти жінко, мовчала б собі, Кассандро!"
У неї очі світло-зелені, кольору ісландського моху
Коли вона палить цигарку, весь парк затягує смогом
У парку тим часом червень. Квітне бузок, жасмин і акації
Кассандра заходить у супермаркет, купує вино по акції
І коли вона напивається тим терпким червоним напоєм,
Вона телефонує царю доброкінної, високобрамної Трої
Вона дихає в телефон, перебирає нервово намисто
І каже –
«Чувак, наша країна легкозаймиста
Який ти день не візьми - це буде славетна дата
Немає часу збирати каміння, є тільки час його розкидати
Де б’ється каміння - там виникають іскри, а далі пожежа
А потім усе горить, чуєш мене, мій необережний,
Мій маленький, мій тендітний, мій слабкодухий
Я маю сказати важливе, а ти помовчи і послухай
Я бачу твоє майбутнє, чувак, бачу ясно і чітко
Ось ти танцюєш чечітку,
ось решітка,
ось кров відчищають щіткою
Ось багато лютих людей, вони вийшли на площу
Ось вони щось кричать, а листопадовий вітер полоще
Їхні затягані, заляпані брудом знамена
І ти перед ними стоїш.
І ти згадуєш раптом про мене
І тут він зривається –
«Курво, не дзвони мені більше!
Як задовбали твої пророцтва, твої опівнічні вірші!
Ти хочеш убити мене або довести до інфаркту!
Хто твій номер додав у список корисних контактів?!"
І він кидає телефон у стіну, Кассандра чує його падіння
«Дурненький, - шепоче вона.
- Хто ж тобі в голові впорядкує тіні
Хто ж погодує твоїх чудовиськ, хто ж їм усе пояснить»
Кассандра думає про царя і нарізає червоне м'ясо
Потім лягає спати. Аби заснути, рахує троянських коней
Священна змія згорнулась клубком на її підвіконні
Кассандрі сняться люди на площі і їхні знамена, заляпані брудом
Ох, Кассандро.
Ти єдина, хто знає - що як би воно не було,
А якось воно та й буде
Рудоволоса жінка ночами гуляє у парку
Її обходять собачники, її бояться місцеві нарики
У неї недобра усмішка й сережка в одному вусі
Нею лякають дітей молоді мамусі й старі бабусі
Бувало, дитинка кричить –
«Тьотя погана!» І пальцем у неї тиця
А тьотя каже –
«Малий, та ти зіп'єшся у свої тридцять!»
А потім ходить і мучиться –
«Навіщо було казати?
Кассандро, дурна ти жінко, мовчала б собі, Кассандро!"
У неї очі світло-зелені, кольору ісландського моху
Коли вона палить цигарку, весь парк затягує смогом
У парку тим часом червень. Квітне бузок, жасмин і акації
Кассандра заходить у супермаркет, купує вино по акції
І коли вона напивається тим терпким червоним напоєм,
Вона телефонує царю доброкінної, високобрамної Трої
Вона дихає в телефон, перебирає нервово намисто
І каже –
«Чувак, наша країна легкозаймиста
Який ти день не візьми - це буде славетна дата
Немає часу збирати каміння, є тільки час його розкидати
Де б’ється каміння - там виникають іскри, а далі пожежа
А потім усе горить, чуєш мене, мій необережний,
Мій маленький, мій тендітний, мій слабкодухий
Я маю сказати важливе, а ти помовчи і послухай
Я бачу твоє майбутнє, чувак, бачу ясно і чітко
Ось ти танцюєш чечітку,
ось решітка,
ось кров відчищають щіткою
Ось багато лютих людей, вони вийшли на площу
Ось вони щось кричать, а листопадовий вітер полоще
Їхні затягані, заляпані брудом знамена
І ти перед ними стоїш.
І ти згадуєш раптом про мене
І тут він зривається –
«Курво, не дзвони мені більше!
Як задовбали твої пророцтва, твої опівнічні вірші!
Ти хочеш убити мене або довести до інфаркту!
Хто твій номер додав у список корисних контактів?!"
І він кидає телефон у стіну, Кассандра чує його падіння
«Дурненький, - шепоче вона.
- Хто ж тобі в голові впорядкує тіні
Хто ж погодує твоїх чудовиськ, хто ж їм усе пояснить»
Кассандра думає про царя і нарізає червоне м'ясо
Потім лягає спати. Аби заснути, рахує троянських коней
Священна змія згорнулась клубком на її підвіконні
Кассандрі сняться люди на площі і їхні знамена, заляпані брудом
Ох, Кассандро.
Ти єдина, хто знає - що як би воно не було,
А якось воно та й буде
Tags:
