(no subject)

[treumer]

Катерина Бабкіна

Написати би їй про останні згірклі сніги,
про міста, що рожевими на світанку встають з туману,
і про довгі потужні ріки, що береги
їхні ніколи більше єдиним цілим не стануть;
про дерева, про безкінечні сизі стрічки доріг,
про дощі, яких розверзаються понад хмарами повні чаші,
про голоса янголів і окремих святих,
котрі чути в голубиному шелесті на піддашші;
про те, як крила складають птахи чорні, ніби зола,
і визбирують у торішній траві горіхи й інші трофеї,
і про довгу, таку довгу зиму, котра нарешті пішла -
не дочекавшись її, не зачекавши на неї.
Про спустошені землі, про зела, що сходять на передових –
зела котрі поки ніхто не взмозі скосити,
і спустошені душі, котрі залишились по тих,
хто хотів, та поки не зміг тих земель захистити.
Але точного слова для цього всього не проросло,
ніякого видиху довгого на письмі, тож він просто до неї пише:
Повертайся, хоча, зрештою, без тебе все тут практично так, як було,
навіть тепліше.