(no subject)

[treumer]

Катерина Бабкіна

Літо довге. Послухай, ми будемо жити вічно.
Абрикосів буде дедалі більше, і дика м’ята
проростатиме крізь асфальт за містом, і чайки звичними
колами над лиманом щовечора будуть злітати.
Літо безкінечне. Поглянь лише на яблука і на груші,
не було стільки груш, кажуть, з Другої світової.
Море уночі приносить скельця, рожеві мушлі,
ніби залишає привіти і натяки нам з тобою.
Літо кругле, ніби горіх, не віддасть завчасно
таємниць своїх, – ніхто його не розколе.
Що нам з того, що груші знову вродили чомусь так рясно,
ми ж з тобою – ні, не закінчимося ніколи.
Літо всюди. Ніхто насправді нічого не обирає.
Все, що має – стається, все буде правильно, значить.
Літо добре. Ми будемо жити вічно, я точно знаю.
Всі спасуться, мені сказали. Усім пробачать.