(no subject)

[treumer]

Сергій Жадан

Потім ще одне літо, до якого ніхто не готовий.
Стебла світла вплітаються між сухої пшениці.
І небеса надвечір такі, хоч бери їх і перебинтовуй.
Як вдови на ринок, на трасу виходять лисиці.

І закохані поводяться, мов безнадійно хворі –
засинають, не вірячи, що зранку зможуть устати.
Сосни схожі на людей, що співають у хорі.
Дзвенять цикади, ніби працюють токарні верстати.

Мудре людство, наче старий будівничий
дві тисячі років зводить мур, аби зупинити біди.
Але бід так багато, стримувати їх нічим,
немає причин забути і немає змоги терпіти.

І тихі жінки, які все це знали,
знали, що так буде, але вперто мовчали,
приходять тепер опівдні на річкові вокзали,
приходять постояти на червневі причали.

Приносять до ріки свої любові.
Несуть любові свої, мов найбільші чесноти.
Всі стали трішки мудріші, хоча все одно не готові.
Діти не поспішають спати.
Сосни не потрапляють у ноти.