Олена Павлова

[treumer]

Серпень—це зовсім інша історія літа.
Інший зелений, багато іржавого листя каштанів,
Холод вночі, інакше блакитніє ранок.
Дим над водою надвечір, і краще вже плечі накрити.

Серпень—це час, коли падають зорі у морок
Коли стигнуть слова, наливаються соком осіннім
Час, коли треба обрати, що стале, що змінне
І відкривати шампанське—та так, щоби вистрілив корок.

Час говорити, що любиш і час готуватись до чогось нового
Шкіру міняти, позбутись морської засмаги,
Цей серпень як ліки, як спосіб долання тривоги.
Серпень—це місяць дороги і спраги.

Дні—палітра Ван Гога. Стежка колеться, боляче босими
В трави падають яблука, сукні спадають з плечей.
І вже надто виразно чуються подихи осені.
І ще зовсім по-літньому кожен твій дотик пече.

Дні йдуть на спад, проявляється те, що на споді.
Глибшають гирла, у горлі іржавіють перші застуди.
І це літо так швидко мине, що про нього вже можна забути.
Але серпень залишиться з нами назавжди, мов спогад.