(no subject)

[treumer]

Ігор Римарук

На тій землі,
де ще почуєш восени троїсті,
де Бог ночує в кожнім атеїсті,
де кожні вісті - як останні вісті,
якщо й незлі,
де ветхий міт
живіший од насущної мороки
де мовчазні сороки і пророки
де кожен зирить на чотири боки
як Світовид

Де три свічі
не догорають у малім віконці,
де поріднились бранці й охоронці,
та знай панують у своїй сторонці,
де всі ключі
одних дверей
у райський сад не годні одімкнути,
де грішники цураються спокути,
й висвистує свої злодійські нути
гіперборей

на тій землі,
де час, немов чумак, іде поволі,
де честь в неволі, а не на престолі,
де ковалі близького щастя голі,
мов королі,
де срібну креш
на срібняки не проміняє злидень,
якому що не чарка - то й Великдень,
де кожен хутір - сам собі і Відень,
і Лондон теж,

де літня ніч
для поцілунку трохи закоротка,
де в скрині - і мазепинка й пілотка,
де вірять у ворожку й Полуботка,
і певна річ,
у віщі сни,
де пагорби - немовби із Святого
Письма - жовтіють солодко і строго,
де жінка не чекає вже нікого:
не йдуть сини,

де всі слова
диктує нам осквернена могила -
і в тому їхня неміч, але й сила,
де знову лютим цвітом закипіла
розрив-трава
в нічній імлі -
там наші душі стомлені зійдуться
молитвою, немов плачем, зайдуться
і щезнуть у століттях... а знайдуться
на тій землі.