(no subject)

[treumer]

Марина Пономаренко

Троє чоловіків їдуть у приміській електричці.
Виїжджають із міста, проминають ліс, тоді річку
Один каже:
«Увесь грудень було похмуро і хмарно
Стільки чекали тих див – усе марно»
Другий каже:
«Накупили цих подарунків, гляньте, яскраві й безглузді
Їдемо в якесь захолустя, що там за диво, нас туди пустять?»
Третій каже:
«Та які там дива, хіба ми заслужили?»
Небо чорне. Раптом його хтось проколює шилом
Крізь дірку ллється світло. Ось вам і зірка
Їдуть троє чоловіків. У них нетутешня говірка
Лають політиків, скаржаться на здоров'я, згадують про спасіння
Одяг у них вологий, важкий, а очі такі весінні
Електричка їх заколисує. Тепло й затишно, як у яслах
Чоловіки засинають. Сниться їм щось просте і ясне
Щось таке, що ми усі знаєм, щось таке, про що мрієм
Електричка їде собі. Її шлях вистилають сузір'я
За дах зачепилась вічність. За вікнами темно
Все недаремно.
Вся наша віра
Все наше світло
Все наше чекання
Це все – недаремно