(no subject)

Сергій Жадан

Ще нічого немає. Зелена ніч,
І в кожної тиші міра своя.
І знаючи, скільки потрібно сторіч,
Щоби з'явилась найперша річ,
Він вимовляє її ім'я.

Немов відчиняє нічне вікно
І ловить напружено кожен рух,
Сподіваючись на щось все одно,
І небуття важке полотно
Покірно дається йому до рук.

І все, що буде з ними тепер –
Гольфстріми, айсберги мертвих морів,
Щоденний рух повітряних сфер,
Спів кашалотів і крик химер,
Поява запахів і кольорів,

Коріння трав і листя дерев,
Озерні льоди і пташиний свист,
Руди і вугілля натруджений трем,
Слухняних тварин шепіт і рев,
Жага лунких торговельних міст,

Вогонь, що спалює кораблі,
Смерть на темних шовках знамен,
Згаслі зірки на високому тлі,
Тихі мерці в літній землі,
Кров, ніби лава в покладах вен:

Прийде все, що мало прийти,
І зникне все, що колись було,
Як мито за явлені їм світи,
За голос із домішками темноти,
За видих у вивільнене тепло.

І знаючи все, що чекає на них,
Він все ж вимовляє її ім'я,
Зіткане з приголосних і гірких голосних,
Доки йому підступає до ніг
Ніжності сутінковий сніг,
Любові смарагдова течія.