(no subject)

[treumer]

Ігор Римарук

Здається, так було одвіку:
Глухий паркан... руда трава...
І знову, мов земля об віко,
Об душу стукотять слова.

Скрегочуть заступи - допоки
Заходить сонце, - а вночі
Циганитимуть сни на спокій,
Як на півлітру копачі.

Вітри в далечині порожній
Шкребуть кущем, немов ключем,
А випадковий подорожній
Ворота підпира плечем.

Блукає іскорка в цигарці,
Над очі вечір нависа...
Сухим окрайчиком на чарці
Лежать на водах небеса.