(no subject)

[treumer]

Сергій Жадан

Ліс сухий і серйозний,
мов шафа зі словниками.
Осінь - це як мовчання між жінкою та чоловіками.
Хто кого перемовчить, хто кого перечекає.
Тиша ходить горбами, мов смерть із помічниками.
Хто кого переслухає, хто кого переговорить.
Тиша понад горбами сплітається з тишею береговою.
Хто тепер виплітатиме це горішнє мовчання.
Осінь - це як зачинена на ніч вівчарня.
Ліси у вересні схожі на речитативи,
позбавлені логіки, позбавлені альтернативи.
Схожі на замовляння від безсоння, від забування.
Осінь - це ніби розмова близьких людей.
Перша.
Або остання.
Осінь - це наче вигук про те, що тішить.
Довге переплітання світла, переплітання тиші,
переміщення сонця в небесній поверхні.
Горіхи у вересні такі чорні, химерні.
Хто тепер переповість, хто перепише.
Осінь - це ніби любов.
Щоправда, стається частіше.
Вересень - це як схованка. Це як скриня.
Це як літня мовчанка.
Така сама.
Тільки осіння.
Це ніби заговорювання безсоння.
Ніби тебе витворює ця безодня.
Ніби ім'я твоє вписують до протоколу.
Ніби ідеш від неї назавжди.
Але ходиш по колу.