(no subject)

[treumer]

Богдан Куценко

жовті річкові квіти просять зайти у воду
всі святі цього міста всміхаються на світанку
п’яному пішоходу і двірнику однаково
в межах ранкового неба згасають небесні знаки
всіх заборон скасовано макдак вже дає сніданки
віссю землі похилою котяться прямо в банки
ягоди полуниці грона рясні порічки
на кам’яній підлозі в церкві завмерли свічки
що потекли і згасли краплі як стрій молитви

слово іде за словом ніби зерно у ясла
чемна точиться битва штучна підсвітка гасне
всі святі цього міста в межах ранкового неба
скасовують заборони хлопче бери що треба
друже роби що хочеш точно як ми робили
тут на порозі ночі червень дарує крила
кожному хто не вдома спить долаючи втому
кожному хто повз вікна йде непотрібний нікому
саме цієї миті повз газони политі
повз ятки посполиті через маки у житі

ось тобі друже диво
не радій особливо з нашого іконостасу
все що тобі важливо робить тебе ще ближчим
до святих цього міста що розкривають листя
що бережуть кишені прощені й непрощені

виснажені від раку вбиті вночі у ліфті
замкнені у машині втоплені в теплій річці
кажуть тобі невдахо справа навряд чи в грошах
справа завжди в порічці в аґрусі і суницях
в тому що саме сниться в ночі до сонцестояння
сяяння і стискання левова частка суму
все це дарує в сумі те що життям зоветься
ось тобі стукіт серця напівпорожнє місто
спільне і особисте вражене і болюче

повз ліхтарів намиста міста виситься круча
тижбо у нього входиш ніби щоранку вперше
тижбо живеш у ньому щоб до святих додати
власні кінцеві дати власні прості молитви
милиці біля ліжка вилиці ледь припухли
місто повниться духом того що всі сказали
шлях твій іде з вокзалу в заспане середмістя
де розкриває листя липа й тече як свічка
де все в житті дрібничка поки не помічаєш
всі святі цього міста поруч ідуть з м’ячами
з шаблями і мечами грати кудись на поле
або стоять довкола ятки із цигарками

машуть тобі руками з вікон і закапелків
лагодять жовтий автобус в небо несуть веселку
тихо виходять з моргу мовчки стоять і палять
тешуть і гострять палі щоб збудувати пристань
спільне і особисте тихо несуть як воду
всю твою несвободу ніби оберігають
всі хто тікають звідси більше не потрапляють
в лави святих цього міста
ранок стоїть імлистий місто твоє зітхає

ти вже здається знаєш
що потрапляєш
в списки