(no subject)

[treumer]

Юлія Мусаковська

А буває: виштовхуєш себе у морозяний ранок,
у суворий, до краю переповнений розклад —
і дорогою кожен погляд, як скальпель, ранить,
кожне зустрічне слово — немов по живому розтин.
Нависають дерева, неначе забуті міські пророки,
перегукуються зі сну прибиральники комунальні,
і не дуже розумний годинник перелічує кроки,
сповіщаючи те, що й без нього чудово знали.
На пташиному радіо незабаром кінець журбі.
Очі, вуха розтулиш, як пелюстки сонцю назустріч,
щоб за ним обертатись, а насправді своє робити,
йти по холоду ледве одягненим і роззутим.
Найвагоміше трапиться там, де його не побачиш.
Тихий хрускіт — це щось безупинно собі росте.
Через тріщину в кризі виборсається мати-й-мачуха
із упертістю жінки, яка
скляну пробиває стелю